Один із страхів, з якими замовники приходять на брифінг - що вони мають чітко знати, якою має бути "та сама" людина. Особливо, якщо це новий найм, новий напрямок або замовник тільки заходить у Defense Tech чи в нову компанію.

І тут часто спрацьовує захисна реакція - компенсувати невпевненість набором максимально конкретних критеріїв. "5 років тут, 3 роки там, обов'язково з таким досвідом". Ніби чим більше цифр - тим менше ризику помилитись.

Але насправді критичний навик тут інший - не знати все наперед, а вміти відрізнити головне від важливого.

Умовно: "критично, щоб людина вміла X, Y, Z - тому що без цього вона фізично не зможе виконувати задачу" - це одна історія. І зовсім інша: "було б чудово, якщо є досвід A, B, C, бо у нас це теж є в проєкті", але якщо цього немає, а людина швидко вчиться, це не має бути причиною відмови.

Коли ці дві категорії зливаються в один список вимог, ми втрачаємо якраз те, що мало б визначати пошук - причинно-наслідковий зв'язок. Чому саме це критично? Що станеться, якщо цього навику не буде?

Тому на брифінгу ми не очікуємо від замовника готової відповіді "хто мені потрібен". Ми очікуємо готовності разом розібрати, яку проблему закриває цей найм - і звідти вже випливе, що дійсно critical, а що nice to have.

Незнання деталей - це нормальний початок. Ненормально - коли невпевненість ховається за списком з двадцяти пунктів, кожен з яких нібито "обов'язковий".